перейти до мобільної версії сайту
версія для друку

Плюси й мінуси Інтернету: про можливості й виклики в мережевому світі

17.02.2011
автор: Гіларі Клінтон, державний секретар США
джерело: www.state.gov

ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ США

Офіс прес-секретаря
15 лютого 2011 року

ВИСТУП

Державного секретаря США Гіларі Клінтон
"Плюси й мінуси Інтернету: про можливості й виклики в мережевому світі"

15 лютого 2011 року
Університет Джорджа Вашингтона
Вашингтон

Усім велике спасибі, добрий день. Приємно ще раз побувати на кампусі Університету Джорджа Вашингтона - місці, де я провела чимало часу в різних обставинах протягом останніх майже 20 років.  Хотілося б особливо подякувати президентові Неппу й проректору Лерману, оскільки для мене це прекрасна можливість торкнутися дуже важливого питання, яке заслуговує на увагу громадян, урядів, і воно, я знаю, привертає цю увагу. І, мабуть, мій сьогоднішній виступ може покласти початок більш активному обговоренню, з урахуванням потреб, які ми бачимо в реальному часі на екранах наших телевізорів.

Через кілька хвилин після опівночі 28 січня у всьому Єгипті відключився Інтернет. У попередні чотири дні сотні тисяч єгиптян виходили на вулиці, вимагаючи нової влади. І увесь світ по телевізорах, ноутбуках, стільникових телефонах і смартфонах стежив за кожним кроком. Мережа була заповнена знімками й відеоматеріалами з Єгипту. На сайтах Фейсбук і Твіттер журналісти вміщували репортажі з місця подій. Учасники акцій протесту координували свої подальші кроки. А громадяни з усіх прошарків суспільства ділилися своїми надіями й побоюваннями щодо цього ключового моменту в історії своєї країни.

По всьому світові мільйони людей відгукувалися в режимі реального часу: "Ви не самотні, ми з вами". І тоді уряд ужив заходів. Були відключені стільникові телефони, глушилися сигнали супутникового телебачення, доступ в Інтернет був перекритий майже всьому населенню. Уряд не хотів, щоб люди підтримували зв’язок один з одним, він не хотів, щоб преса взаємодіяла із громадськістю. І , ясна річ, не хотів, щоб це бачив увесь світ.

Події в Єгипті викликали в пам’яті ще один рух протесту, 18-ма місяцями раніше в Ірані, коли тисячі людей вийшли на вулиці після опротестованих виборів. Учасники протестів також організувалися за допомогою сайтів в Інтернеті. На відеозаписі, зробленому стільниковим телефоном, була знята молода жінка на ім’я Неда, котру вбив хтось із воєнізованих формувань, і вже за кілька годин це відео дивилися люди всюди.

Іранська влада теж використовувала сучасні технології. Корпус стражів ісламської революції вистежував членів Зеленого руху по їхніх профілях в Інтернеті. Як і в Єгипті, на якийсь час уряд повністю відключив Інтернет і мобільні мережі. Після того як влада стала обшукувати будинки, атакувати університетські гуртожитки, робити масові арешти, застосовувати катування і стріляти у натовпи людей, акції протесту припинилися.

Однак у Єгипті розв’язка виявилася іншою. Протести тривали, незважаючи на відключення Інтернету. Люди організовували марші, поширюючи листівки й передаючи інформацію з вуст до вуст, а для зв’язку із зовнішнім світом використовували модеми на комутованих лініях і факси. Через п’ять днів уряд поступився, і Єгипет повернувся в мережу. Потім влада спробувала використовувати Інтернет для припинення акцій протесту, змушуючи мобільні компанії розсилати проурядові текстові повідомлення, а також заарештовуючи блогерів і тих, хто займався організацією акцій протесту через Інтернет. Але через 18 днів після початку протестів уряд здався, і президент пішов у відставку.

Те, що відбулося в Єгипті, і те, що відбулося в Ірані, який на цьому тижні знову застосовує силу проти демонстрантів, що домагаються елементарних свобод, стосується не тільки Інтернету, але й дечого значно більшого. У кожному випадку протести були наслідком глибокого розчарування людей політичними й економічними умовами свого життя. Вони виходили на демонстрації, улаштовували марші та скандували гасла, а влада стежила за ними, блокувала й заарештовувала їх. Усе це робив не Інтернет, а люди. В обох країнах способи використання Інтернету громадянами й владою свідчили про силу технологій зв’язку, з одного боку, як каталізатора політичних, соціальних і економічних змін, а з іншого – як засобу придушення або знищення цих змін.

Подекуди продовжують сперечатися про те, яку силу являє собою Інтернет – силу визволення чи гноблення. Але я вважаю, що ці суперечки, по суті, безглузді. Єгипет надихає людей не тому, що вони взаємодіяли, використовуючи Твіттер. Він надихає тому, що люди згуртувалися й вистояли, вимагаючи кращого майбутнього. Ситуація в Ірані жахлива не тому, що влада використовувала Фейсбук для стеження за опозиціонерами і їх арешту. Вона жахлива тому, що уряд Ірану постійно порушує права свого народу.

Таким чином, ці дії надихають або обурюють нас саме в силу наших цінностей, нашого почуття людської гідності та прав, які випливають із неї, і принципів, що лежать у її основі. І саме ці цінності повинні спонукати нас замислитися про майбутній шлях. Зараз Інтернетом користуються два мільярди людей – майже третина людства. Ми родом із усіх куточків світу, маємо різні форми влади й належимо до найрізноманітніших систем переконань. І все частіше ми звертаємося до Інтернету для задоволення важливих потреб нашого життя.

Інтернет став публічним простором ХХІ століття – всесвітньою міською площею, шкільним класом, ринком, кав’ярнею й нічним клубом. Ми впливаємо на нього, і самі відчуваємо його вплив на собі – усі 2 мільярди, і нас стає все більше. І це є викликом. Щоб забезпечити максимально можливу користь світові від Інтернету, нам необхідно вести серйозну розмову про принципи, якими ми будемо керуватися, про те, які правила існують і які не повинні існувати, і чому; про те, яку поведінку слід заохочувати, а якій протидіяти, і як.

Завдання не в тому, щоб указувати людям, як користуватися Інтернетом, так само як ми не маємо права вказувати людям, як використовувати будь-яке громадське місце, чи то площу Тахрир чи Таймс-Сквер. Цінність цих просторів обумовлена різноманітністю діяльності, яку люди можуть на них вести, від проведення мітингів до торгівлі овочами або приватних бесід. Ці простори забезпечують відкриту платформу, і те ж саме робить Інтернет. Він не обслуговує який-небудь конкретний порядок денний, і ніколи не повинен цього робити. Але для того щоб люди по усьому світу щодня разом виходили в Інтернет і проводили там час безпечно і продуктивно, нам необхідно керуватися єдиною концепцією.

Рік тому я запропонувала вихідний пункт такої концепції, звернувшись до всьому світу з пропозицією взяти на себе зобов’язання дотримувати свободи Інтернету, захищати права людини в онлайні так само як і в офлайні. Права людей вільно виражати свої думки, звертатися до своїх керівників, здійснювати релігійні обряди у відповідності зі своєю вірою – ці права є загальними, де б вони не здійснювалися: на міській площі або в особистому блозі. Свобода зібрань і об’єднань діють і в кіберпросторі. У наш час люди точно так само разом відстоюють свої спільні інтереси в Інтернеті, як і в церкві або на профспілкових зборах.

Свобода в Інтернеті – свобода самовираження, свобода зібрань і об’єднань, – становлять у сукупності те, що я назвала "свободою підключення". Сполучені Штати виступають за цю свободу для всіх, і ми закликаємо інші країни чинити так само. Тому що ми прагнемо, щоб у людей була можливість користуватися цією свободою. Ми також виступаємо за розширення кола людей, що мають доступ до Інтернету. А оскільки Інтернет повинен працювати рівномірно й надійно, щоб приносити користь, ми підтримуємо систему з багатьма учасниками, що управляє Інтернетом сьогодні, яка послідовно забезпечує його нормальну роботу, долаючи всілякі перешкоди між мережами, кордонами і регіонами.

За рік після моєї промови люди в усьому світі продовжують використовувати Інтернет для вирішення спільних проблем і для викриття корупції: починаючи від людей у Росії, які стежили за лісовими пожежами в режимі онлайн і організували добровільні пожежні команди, і до дітей у Сирії, які використовували Фейсбук для повідомлень про жорстокість вчителів, і до Інтернет- кампанії в Китаї, яка допомагає батькам знаходити своїх зниклих дітей.

У той же час Інтернет продовжує обмежуватися безліччю способів. У Китаї уряд піддає контент цензурі й перенаправляє пошукові запити на сторінки з помилками. У Бірмі незалежні новинні сайти виводяться з ладу хакерськими атаками, що провокують помилку типу "відмова в обслуговуванні". На Кубі уряд намагається створити національний Інтранет, не дозволяючи своїм громадянам виходити в глобальний Інтернет. У В’єтнамі блогери, які критикують уряд, зазнають арештів і знущань. В Ірані влада блокує опозиційні й новинні сайти, бере на приціл соціальні мережі й краде персональні дані про власних громадянах, щоб вести на них полювання.

Ці дії свідчать про те, що мережевий ландшафт складний і займистий, і в майбутні роки ситуація безсумнівно ще ускладнюватиметься, оскільки до Інтернету підключаться ще мільярди людей. Вибір, який ми робимо сьогодні, визначить вигляд Інтернету в майбутньому. Компанії повинні вибирати, чи виходити їм, і яким чином, на ринки, де свобода Інтернету обмежена. Люди повинні вибирати, як поводитися в мережі, якою інформацією ділитися, і з ким, які ідеї висловлювати, і як їх висловлювати. Уряди повинні зробити вибір на користь виконання своїх зобов’язань захищати свободу самовираження, зібрань і об’єднань.

Для Сполучених Штатів вибір очевидний. У спектрі свободи Інтернету ми на стороні відкритості. Так, ми усвідомлюємо, що відкритий Інтернет породжує свої проблеми. Він вимагає основних правил для захисту від правопорушень і шкоди. І свобода Інтернету збільшує напруженість, як і інші свободи. Але ми переконані, що вигоди набагато перевищують втрати.

І сьогодні мені хотілося б обговорити кілька проблем, які ми повинні подолати, прагнучи захистити відкритий і вільний Інтернет. Я готова першою зізнатися, що ні в мене, ні в уряду США немає відповідей на всі питання. Немає впевненості й у тому, що ми знаємо всі питання. Але ми рішуче налаштовані на те, щоб ставити запитання, допомагати вести діалог і захищати не тільки загальні принципи, але й інтереси нашого народу і наших партнерів.

Перше завдання – домогтися одночасно свободи й безпеки. Свободу й безпеку часто представляють як рівні й протилежні речі. Чим більше у вас одного, тем менше іншого. Насправді, я переконана, вони роблять можливими одне одне. Якщо немає безпеки, свобода стає уразливою. Без свободи безпека стає гнобительскою. Завдання в тому, щоб знайти правильну міру: досить безпеки для гарантування наших свобод, але не забагато її чи замало, аби це не загрожувало нашим свободам.

Знайти цю правильну міру для Інтернету необхідно, тому що якості, що роблять Інтернет силою безпрецедентного прогресу – його відкритість, рівність для всіх, його обшир і швидкість – також дозволяють вести протиправну діяльність у безпрецедентному масштабі. Терористи й екстремістські групи використовують Інтернет для вербування бойовиків, для планування й здійснення терактів. Торговці людьми використовують Інтернет для знаходження нових жертви і заманювання їх у сучасне рабство. Розповсюджувачі дитячої порнографії використовують Інтернет для експлуатації дітей. Хакери проникають у фінансові установи, мережі стільникової телефонії й на особисті рахунки електронної пошти.

Тому нам потрібні успішні стратегії для боротьби із цими й іншими загрозами, не обмежуючи відкритості, яка є кращою рисою Інтернету. Сполучені Штати наполегливо відслідковують і припиняють дії злочинців і терористів онлайн. Ми вкладаємо кошти у кібербезпеку нашої країни для того, щоб запобігати інцидентам у кіберпросторі й послаблювати їхній вплив. Ми співробітничаємо з іншими країнами в боротьбі із транснаціональною злочинністю в кіберпросторі. Уряд США вкладає кошти у допомогу іншим країнам у справі зміцнення їх власного правоохоронного потенціалу. Ми також ратифікували Будапештську конвенцію про кіберзлочинність, що визначає, яких заходів країни повинні вжити для запобігання тому, щоб Інтернет не використовувався не за призначенням злочинцями й терористами, поряд із захистом свобод наших власних громадян.

Наполегливо прагнучи запобігати атакам і затримувати злочинців, ми зберігаємо відданість правам людини й особистим свободам. Сполучені Штати рівною мірою налаштовані на відстеження тероризму й кримінальної діяльності як у мережі Інтернет, так і поза нею, і на відсіч їм, причому в обох сферах ми переслідуємо ці цілі, керуючись нашими законами й цінностями.

Інші застосовують інший підхід. Безпеку найчастіше використовують як привід для виправдання жорстких наступів на свободу. Ця тактика не нова для цифрового століття, але в неї з’явився новий резонанс, оскільки Інтернет дав урядам нові можливості для вистежування й покарання правозахисників і політичних дисидентів. Уряди, які заарештовують блогерів, підглядають за мирною діяльністю своїх громадян і обмежують їхній доступ до Інтернету, можуть стверджувати, що це робиться для гарантування безпеки. Фактично вони можуть навіть дійсно це робити, але у відповідності зі своїм баченням безпеки. Але вони йдуть хибним шляхом. Ті, хто обмежує свободу Інтернету, можуть стримувати повне вираження сподівань свого народу протягом якогось часу, але не завжди.

Друге завдання – одночасно захищати прозорість і конфіденційність. Розвинена культура прозорості Інтернету випливає з його здатності миттєво забезпечувати доступ до всілякої інформації. Але Інтернет – це не тільки публічний простір, але й канал для приватних контактів. І для збереження такого стану, необхідний захист конфіденційної комунікації в режимі онлайн. Задумайтеся про те, як люди й організації у всіх відносинах покладаються на конфіденційні контакти при виконанні своїх завдань. Компанії ведуть конфіденційні бесіди, розробляючи нові продукти для випередження своїх конкурентів. Журналісти зберігають конфіденційність деяких джерел, щоб захистити їх від розкриття або помсти. Уряди також покладаються на конфіденційний зв’язок не тільки в мережі Інтернет, але й поза нею. Наявність технологій зв’язку може ускладнити збереження конфіденційності, але не скасовує такої необхідності.

Я знаю, що в останні кілька місяців урядова конфіденційність стала предметом для обговорення через Вікілікс, але багато в чому ці дебати не обґрунтовані. По суті, інцидент із Вікілікс почався із крадіжки. Були викрадені урядові документи, так само якби їх потайки винесли у портфелі. Дехто припустив, що ця крадіжка виправдана, оскільки уряди зобов’язані вести всю свою роботу відкрито, на очах у своїх громадян. Дозволю собі із цим не погодитися. Сполучені Штати не змогли б гарантувати безпеку наших громадян, відстоювати справу захисту прав людини й демократії по усьому світу, якби в наших зусиллях нам доводилося оприлюднювати кожен свій крок. Конфіденційний зв’язок дає нашому уряду можливість виконувати роботу, яку по іншому неможливо було б зробити.

Візьмемо нашу роботу з пострадянськими державами із охорони незахищених ядерних матеріалів. Зберігаючи конфіденційність деталей, ми зменшуємо ймовірність того, що терористи або злочинці знайдуть ці ядерні матеріали й викрадуть їх у своїх цілях. Або візьмемо зміст документів, які оприлюднив Вікілікс. Не коментуючи справжність конкретних документів, ми можемо помітити, що багато телеграм, опублікованих Вікілікс, стосуються роботи в галузі захисту прав людини, проведеної в усьому світі. Наші дипломати тісно співробітничають із активістами, журналістами й громадянами, щоб протидіяти злодіянням жорстоких урядів. Це небезпечна робота. Публікуючи дипломатичні телеграми, Вікілікс піддавав людей ще більшому ризику.

Для подібної діяльності необхідна конфіденційність, особливо в еру Інтернету, коли небезпечна інформація може розсилатися по усьому світу одним натисканням миші або клавіатури. Але, зрозуміло, уряди також зобов’язані бути прозорими. Ми управляємо державою за згодою народу, і ця згода повинна базуватися на інформації, щоб бути осмисленою. Тому ми повинні бути розсудливими щодо того, коли закривати свою роботу від громадськості, і повинні регулярно переглядати наші стандарти для забезпечення їх якості. У Сполучених Штатах діють закони, покликані забезпечити відкритість роботи уряду для громадян, і адміністрація Обами також започаткувала безпрецедентну ініціативу з розміщення урядових даних в Інтернеті, щоб стимулювати участь громадян у державному керуванні й взагалі збільшити відкритість влади.

Здатність уряду США захищати Америку, забезпечувати свободи нашого народу й підтримувати права й свободи інших народів по усьому світу залежить від підтримки балансу між публічною інформацією та інформацією, яка повинна залишатися поза публічною сферою. Перевага повинна завжди схилятися убік відкритості, але занадто часте корегування рівноваги не відповідає нічиїм інтересам. Хочу висловитися дуже ясно. Я сказала, що інцидент із Вікілікс почався із крадіжки, так якби це було зроблено шляхом таємного виносу документів у портфелі. Той факт, що Вікілікс використовував Інтернет, не є підставою для того, щоб ми критикували його дії. Вікілікс не ставить під сумнів нашу відданість свободі Інтернету.

На закінчення ще кілька слів на цю тему: у дні після оприлюднення інформації з’являлися повідомлення про те, що уряд США втрутився, аби змусити приватні компанії відмовити Вікілікс в обслуговуванні. Це не так. Деякі політики й експерти привселюдно закликали компанії відмежуватися від Вікілікс, а інші критикували їх за такі заклики. Державні посадові особи є учасниками публічних дебатів у нашій країні, але існує межа між висловленням думок і примусом. Ділові рішення, які могли ухвалювати приватні компанії відповідно до власних цінностей або політики у стосунку до Вікілікс, ухвалювалися не за вказівкою адміністрації Обами.

Третє завдання – захист свободи самовираження поряд з вихованням толерантності й цивілізованості. Немає потреби розповідати цій аудиторії, що в Інтернеті можна знайти будь-які висловлювання – неправильні, образливі, підбурюючі, новаторські, правдиві й прекрасні.

Безліч думок і ідей, якими заповнений Інтернет, одночасно є результатом цієї відкритості й відображенням нашого людського різноманіття. У мережі кожний має можливість висловитися. І Загальна декларація прав людини захищає свободу самовираження для всіх. Але наші висловлення мають наслідки. Ворожі або наклепницькі слова можуть розпалювати бойові дії, поглиблювати розколи й провокувати насильство. В Інтернеті ця здатність багаторазово зростає. Нетерпимі висловлення часто підсилюються, і їх неможливо прибрати назад. Зрозуміло, Інтернет також служить унікальним простором, де люди можуть долати свої розбіжності, зміцнювати довіру й взаєморозуміння.

Існує думка про те, що для заохочення терпимості уряди повинні приборкувати деякі ненависницькі ідеї. Ми вважаємо, що спроби обмежити зміст висловлювань рідко бувають успішними й часто стають виправданням для обмеження свободи самовираження. Замість цього, як це історично неодноразово доведено, кращою відповіддю на образливі висловлювання може бути тільки більше свободи висловлювань. Люди можуть і повинні виступати проти нетерпимості й ненависті. Коли ідеї відкриваються для обговорення, ті з них, які являють цінність, як правило, зміцнюються, у той час як слабкі й хибні ідеї, як правило, зникають, може бути, не миттєво, але згодом.

Цей підхід не відразу дискредитує кожну ненависницьку ідею або переконує кожного фанатика змінити свій спосіб мислення. Але ми, як суспільство, дійшли висновку, що він є набагато ефективнішим, ніж будь-який інший альтернативний підхід. Знищення письмових матеріалів, блокування контенту, арешти промовців – ці дії обмежують слово, але вони не стосуються ідей. Вони просто змушують людей із цими ідеями йти в підпілля, де їх переконання можуть глибшатися, тому що їх ніхто не заперечує.

Минулого літа спеціальний представник Державного департаменту США з моніторингу й боротьбі проти антисемітизму Ханна Розенталь відвідала Дахау й Освенцим з делегацією американських імамів і мусульманських лідерів. Багато хто з них раніше заперечували Голокост, і ніхто з них ніколи не засуджував заперечення Голокосту. Але, відвідавши концентраційні табори, вони виявили готовність змінити свою точку зору. Ця поїздка дала реальний результат. Вони молилися разом, і вони підписали послання миру, і багато із цих послань у книгах для відвідувачів були написані арабською мовою . Наприкінці поїздки вони виголосили заяву, яку склали й підписали разом, в якій беззастережно засуджується Голокост й усі інші форми антисемітизму.

Ринок ідей приніс плоди. Цих лідерів не заарештовували за їхню колишню позицію, і їм не наказували мовчати. Їхні мечеті не були закриті. Держава не примушувала їх силою. Інші звернулися до них з фактами. І на їхні слова відповіли словами інші.

Сполучені Штати не обмежують певні види висловлювань відповідно до принципу верховенства закону і нашим міжнародним зобов’язанням. У нас є закон про наклеп і образу, дифамацію й висловлювання, які підбурюють до неминучого насильства. Але ми забезпечуємо виконання цього закону прозоро, і громадяни мають право оскаржити те, як він застосовується. І ми не обмежуємо висловлювань, навіть якщо більшість людей вважає їх образливими. Історія, зрештою, повна прикладів ідей, заборонених із причин, які ми зараз уважаємо невірними. Людей карали за заперечення божественного права королів або за вислови про те, що до людей слід ставитися однаково, незалежно від раси, статі або віросповідання. Ці обмеження, можливо, відбивали панівні у той час погляди, і окремі варіанти цих обмежень усе ще залишаються чинними в різних місцях по всьому світу.

Але що стосується висловлювань в Інтернеті, Сполучені Штати вирішили не відступати від наших перевірених часом принципів. Ми закликаємо американців виражати думки коректно, усвідомлюючи можливу силу й вплив їх слів в Інтернеті. Ми бачили в нашій власній країні трагічні приклади того, як залякування в режимі онлайн може мати жахливі наслідки. Ті з нас, хто працює в уряді, повинні показувати особистий приклад: і тоном, що ми задаємо, і ідеями, що ми відстоюємо. Але лідерство також означає розширення можливостей людей робити свій власний вибір, а не втручання й позбавлення їх цього вибору. Ми захищаємо свободу слова силою закону, і ми звертаємося до сили розуму, щоб узяти гору над ненавистю.

Ці три великі принципи не завжди легко розбудовувати одночасно. Вони підвищують напруженість, і вони створюють проблеми. Але ми не повинні вибирати між ними. Воля й безпека, прозорість і конфіденційність, свобода слова й терпимість – усе це становить основу вільного, відкритого й безпечного суспільства, а також вільного, відкритого й безпечного Інтернету, у якому дотримуються загальні права людини, і забезпечується простір для подальшого прогресу й процвітання в довгостроковій перспективі.

Деякі країни намагаються застосувати інший підхід, обмежуючи права в Інтернеті й прагнучи звести постійні стіни між різними видами діяльності – економічними обмінами, політичними дискусіями, релігійним самовираженням і соціальною взаємодією. Вони прагнуть зберегти те, що їх улаштовує, і придушити те, що не влаштовує. Але це завдання не з легких. Пошукові системи з’єднують компанії з новими клієнтами, і вони також залучають користувачів, тому що вони постачають і організують новини й інформацію. Веб-сайти соціальних мереж – це місця, де друзі не тільки обмінюються світлинами, але також діляться політичними поглядами й заручаються підтримкою для громадських кампаній або наводять професійні контакти з метою співробітництва в рамках нових можливостей для бізнесу.

Стіни, які розділяють Інтернет, які блокують політичний контент, забороняють широкі категорії самовираження або дозволяють певні форми мирних зборів, але забороняють інші, або залякують людей, що прагнуть висловлювати свої ідеї, набагато легше звести, чим підтримувати. Не тільки тому, що люди, які використовують властиву людині винахідливість, знаходять можливість обходити стіни й проходити крізь них, але тому що не існує економічного Інтернету й соціального Інтернету, і політичного Інтернету, а є просто один Інтернет. І підтримка бар’єрів у спробі змінити цю реальність спричиняє різні втрати – моральні, політичні й економічні. Країнам, можливо, вдається покривати ці втрати протягом певного часу, але ми вважаємо, що вони не зможуть це робити в довгостроковій перспективі. Існують втрати у сенсі невикористаних можливостей, коли готовність вести бізнес намагаються поєднувати із забороною на вільне вираження думок – витрати для освітньої системи країни, її політичної стабільності, її соціальної мобільності і її економічного потенціалу.

Коли країни обмежують свободу Інтернету, вони встановлюють обмеження на їхнє економічне майбутнє. Молодь у них не має повного доступу до бесід і дебатів, що відбуваються у світі, і позбавлена свободи ставити запитання, тієї свободи, яка спонукує людей заперечувати старі способи ведення справ і винаходити нові. І заборона на критику на адресу влади робить уряди більш уразливими для корупції, що створює економічні викривлення з довгостроковими наслідками. Свобода думки й рівні умови, можливі завдяки верховенству закону, є частиною того, що рухає інноваційними економіками.

Так що не дивно, що Європейсько-американська ділова рада – група, до якої входить більше 70 компаній, виступила минулого тижня з рішучою публічною заявою на підтримку свободи Інтернету. Якщо ви інвестуєте в країнах, що дотримуються політики агресивної цензури й контролю, ваш сайт може бути закритий без попередження, ваші сервери можуть бути зламані урядом, ваші розробки можуть бути вкрадені, ваші співробітники можуть бути піддані погрозам арешту або висилки за невиконання політично мотивованого наказу. Ризики для вашого прибутку й вашої репутації в якийсь момент перевершать потенційні вигоди, особливо якщо існують ринкові можливості в інших країнах.

Дехто вказує на кілька держав, зокрема, Китай, який, як видається, є винятком, місцем, де Інтернет зазнає жорсткої цензури, але де спостерігається стійкий економічний ріст. Ясно, що багато компаній готові терпіти обмежувальну політику у відношенні Інтернету, щоб мати доступ на ці ринки, і в короткостроковій перспективі, а імовірно, навіть і в середньостроковій перспективі ці уряди будуть успішно підтримувати сегментарний доступ в Інтернеті. Але ці обмеження спричинять довгострокові втрати, які загрожують одного чудового дня стати петлею, що стримує ріст і розвиток.

Існує і політичний кошт. Візьмемо, приміром, Туніс, де економічна діяльність в Інтернеті була важливим елементом зв’язків країни з Європою, у той час як онлайн-цензура була на одному рівні з Китаєм і Іраном. Спроби відокремити економічний Інтернет від "іншого" Інтернету в Тунісі виявилися безуспішними. Люди, особливо молодь, знайшли способи використання технологій зв’язку для самоорганізації й вираження невдоволення, що, як ми знаємо, сприяло розвитку руху, який привів до революційних змін. У Сирії уряд також намагається розв’язати нерозв’язане протиріччя. Тільки минулого тижня він скасував заборону на використання онлайн-ресурсів Фейсбук і Ют’юб уперше за три роки, а вчора він визнав дівчину-підлітка винною в шпигунстві й присудив їй п’ять років у в’язниці за політичні погляди, які вона висловила у своєму блозі.

Це теж не може тривати довго. Попит на доступ до платформ самовираження не може бути вдоволений, якщо ті, хто їх використовують, опиняються у в’язниці. Ми вважаємо, що уряди, які звели бар’єри на шляху свободи Інтернету, чи то технічні фільтри, чи режими цензури, чи напади на тих, хто здійснює в Інтернеті своє право на самовираження й збори, в остаточному підсумку виявляться загнаними в кут. Вони зіштовхнуться з дилемою диктатора, і їм доведеться робити вибір – або дозволити зруйнувати стіни, або платити ціну за підтримку цих стін, що означає подвоєння ставки при програшному розкладі, вдаючись до більшого гноблення й спостерігаючи ескалацію втрат невикористаних можливостей, не одержуючи користі від ідей, які блокуються, і людей, які зникають.

Я настійно закликаю всі країни світу замість цього приєднатися до нас у зробленій нами ставці, ставці на те, що відкритий Інтернет приведе до більш сильних, більш процвітаючих держав. За своєю сутністю, це продовження ставки, яку Сполучені Штати роблять уже більш ніж 200 років, –на те, що відкритість суспільства приводить до найбільш стійкого прогресу, що верховенство права є найміцнішою основою для миру й справедливості, і що інновації квітнуть там, де озвучуються й вивчаються ідеї будь-якого роду. Це не ставка на комп’ютери або мобільні телефони. Це ставка на людей. Ми певні, що разом із цими партнерами в уряді й людьми по усьому світу, які роблять таку ж ставку, поважаючи універсальні права, що лежать в основі відкритих суспільств, ми збережемо Інтернет як відкритий простір для всіх. І це принесе довгострокові вигоди для нашого загального прогресу й процвітання. Сполучені Штати будуть і далі підтримувати Інтернет, у якому права людини захищені, у якому відкриті всі можливості для інновацій, у якому люди всього світу можуть вільно спілкуватися, який досить безпечний, щоб зберігати довіру людей, і досить надійний, щоб люди могли в ньому працювати.

Торік ми вітали появу глобальної коаліції країн, представників бізнесу, організацій громадянського суспільства й активістів цифрових мереж, які прагнуть до досягнення цих цілей. Ми знайшли надійних партнерів у декількох урядах в усьому світі, і ми були натхнені роботою Ініціативи створення глобальної мережі, яка поєднує приватні фірми, учених і неурядові організації, що співробітничають у прагненні розв’язати посталі перед нами завдання: як ставитися до закликів урядів до цензури, або яке рішення ухвалити щодо продажу технологій, які можуть бути використані для порушення прав людини, або як чинити з питаннями конфіденційності в рамках "хмароподібного" комп’ютерного середовища. Ми потребуємо сильних корпоративних партнерів, що беруть на себе принципові, значимі зобов’язання в царині свободи Інтернету, у той час як ми разом працюємо над досягненням цієї загальної мети.

Ми розуміємо, що онлайн-свободи можуть бути значимими тільки у випадку, якщо вони переносяться в активні дії у реальному світі. Саме тому ми працюємо в рамках нашої Ініціативи громадянського суспільства 2.0, щоб зв’язати НУО з активістами, які мають доступ до технологій і відповідні навички, що буде сприяти підвищенню ефективності їх роботи. Ми також маємо намір продовжувати наше спілкування з людьми в усьому світі. Ви, можливо, чули, що минулого тижня ми запустили канали служби Твіттер арабською й фарсі, на додаток до тих, що в нас вже є французькою й іспанською. Ми відкриємо аналогічні канали китайською, російською й гінді. Це дозволяє нам вести двосторонній діалог у режимі реального часу з людьми, що перебувають усюди, де є онлайн-доступ, не блокований урядами.

Наша відданість свободі Інтернету є відданістю правам людей, і ми підтверджуємо наші слова діями. Моніторинг і протидія будь-яким загрозам свободі Інтернету стали повсякденним завданням наших дипломатів і фахівців з розвитку, які просувають свободу Інтернету на місцях, працюючи в наших посольствах і місіях по всьому світу. Сполучені Штати продовжують допомагати людям у репресивних Інтернет-середовищах обходити фільтри, іти на крок попереду цензорів, хакерів і громил, які б’ють їх і саджають їх у в’язницю за те, що вони говорять в Інтернеті.

Хоча права, які ми прагнемо захищати й підтримувати, ясні, різні способи, якими ці права порушуються, стають усе більш вигадливими. Я знаю, що дехто критикував нас за те, що ми не вливали фінансування в якийсь окремо взятий вид технологій, але ми вважаємо, що в боротьбі проти спроб придушення Інтернету не існує єдиного вірного розв’язку – "срібної кулі". Ніхто не пропонує такої комп’ютерної програми. (Сміх). Починайте працювати над нею, шановні програмісти. (Сміх). І тому ми здійснюємо широкий і інноваційний підхід, за якого наша дипломатія доповнюється технологією, захищеними мережами розподілу програмних продуктів і прямою підтримкою тих, хто перебуває на передових рубежах.

В останні три роки ми присудили конкурсних грантів на суму більш як 20 млн. доларів у рамках відкритого процесу, що включає міжвідомчі оцінки технічних і політичних експертів, для підтримки зростаючої групи фахівців в області технологій і активістів, що працюють на передньому краї боротьби з інтернет-репресіями. Цього року ми надамо більше 25 мільйонів доларів у вигляді додаткового фінансування. Ми ухвалюємо підхід у стилі венчурного капіталу, підтримуючи портфель технологій, інструментів і професійної підготовки й адаптуючись у міру того, як усе більше користувачів переходить на мобільне обладнання. Ми постійно перебуваємо в курсі подій, розмовляючи з Інтернет-активістами про те, де вони потребують допомоги, і наш диверсифікований підхід означає, що ми в стані адаптуватися до спектра загроз, з якими вони зустрічаються. Ми підтримуємо кілька інструментів, тому якщо репресивні уряди знайдуть спосіб упоратися з одним з них, інші будуть як і раніше доступні. І ми інвестуємо в передові технології, тому що ми знаємо, що репресивні уряди постійно вдосконалюють свої методи гноблення, і ми маємо намір крокувати поперед них.

Крім того, ми очолюємо активні зусилля із зміцнення кібербезпеки й онлайн-інновацій, створення потенціалу в країнах , що розвиваються, підтримки відкритих і функціонально сумісних стандартів і розширення міжнародного співробітництва у відповідь на кіберзагрози. Буквально вчора з промовою із цих питань виступив заступник міністра оборони США Линн. Усі ці зусилля ґрунтуються на десятилітті роботи з підтримки відкритого, безпечного й надійного Інтернету. А в наступному році адміністрація завершить вироблення міжнародної стратегії по кіберпростору, у якій буде накреслений подальший курс на продовження цієї роботи в майбутньому.

Для нас це є зовнішньополітичним пріоритетом, важливість якого буде тільки зростати в найближчі роки. От чому я заснувала Відділ координатора з питань кіберпростору з метою розширення обсягу нашої роботи у царині кібербезпеки та з інших питань і сприяння співробітництву між Державним департаментом і іншими державними установами. На пост глави цього нового офісу я призначила Кристофера Пейнтера, колишнього старшого директора з кібербезпеки Ради національної безпеки і лідера в цій галузі протягом 20 років.

За останні десять років ми стали свідками надзвичайно різкого збільшення числа користувачів Інтернету. Але це тільки початок. У найближчі 20 років до мережі приєднається майже 5 мільярдів людей. Саме ці користувачі й будуть визначати майбутнє.

Отже, наша стратегія гри розрахована на далеку перспективу. На відміну від більшої частини того, що відбувається в Інтернеті, прогрес на цьому фронті буде вимірюватися у роках, а не в секундах. Курс, який ми намічаємо сьогодні, визначить, чи одержать майбутні покоління шанс скуштувати свободу, безпеку й процвітання відкритого Інтернету.

Заглядаючи в майбутнє, давайте пам’ятати, що свобода Інтернету не пов’язана з якоюсь конкретною діяльністю в режимі онлайн. Мова йде про забезпечення того, щоб Інтернет залишався простором, де можливі всілякі види діяльності, від великомасштабних, новаторських, історичних кампаній до малих, звичайних дій, які люди роблять щодня.

Ми прагнемо, щоб Інтернет залишався відкритим для учасника акцій протесту, що використовує соціальні мережі для організації демонстрації в Єгипті; студентки, яка відправляє по електронній пошті своїй родині світлини, зроблені під час навчання за кордоном; адвоката у В’єтнамі, що веде блог з метою викриття корупції; підлітка в Сполучених Штатах, якого залякують, і який знаходить слова підтримки в Інтернеті; для власниці малого бізнесу в Кенії, що використовує мобільний банкинг для управління своїми прибутками; філософа в Китаї, яка читає наукові журнали в процесі підготовки дисертації; ученого в Бразилії, який обмінюється в режимі реального часу даними з колегами за рубежем; і для багатьох мільярдів взаємодій, що відбуваються в Інтернеті щодня, коли люди спілкуються із близькими, стежать за новинами, виконують свою роботу й беруть участь у дискусіях, що формують їхній світ.

Свобода Інтернету пов’язана із захистом простору, у якому відбуваються всі ці речі, для того щоб воно збереглося не тільки для студентів, присутніх тут сьогодні, але й ваших спадкоємців, і всіх, хто прийде після вас. Це один з найбільших викликів нашого часу. Ми вживаємо енергійних зусиль проти тих, проти кого ми завжди виступали, хто прагне душити й пригнічувати, насаджувати власну версію реальності й не погоджуватися з існуванням іншої. Ми звертаємося до вас по допомогу в ім’я цієї боротьби. Це боротьба за права людини, це боротьба за волю людини, і це боротьба за людську гідність.

Усім дуже дякую.

рекомендувати цей матеріал
поставити посилання у соцмережі